Василь Олександрович Сухомлинський - видатний український педагог, письменник і публіцист. Народився Василь 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (на той час — Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині.
Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр. За радянської влади, був активістом колгоспного життя у селі, брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Мати – Оксана Юдівна – вела домашнє господарство, ткала полотно, фарбувала його і шила одяг не лише для своєї сім'ї, а й односельцям. Гарно вишивала. Багато уваги приділяла вихованню дітей: Івана, Василя, Сергія, Меланії. Вчила добру, чесності, людяності. Довгими зимовими вечорами за прядивом чи шитвом розповідала дітям казки, цікаві історії, читала книжки. Пізніше Василь Олександрович писав: „Я не відчував би всієї краси літнього світанку в селі, якби в далекому дитинстві мене не вразили до глибини душі прочитані матір'ю слова Шевченка „Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, між ярами, над ставами верби зеленіють...”. Брат Василя Олександровича Сергій згадує: „Батько і мати наші були від природи народними педагогами... В сім'ї завжди було взаємне довір'я, повага до старших, праця... Я ніколи не бачив, щоб батьки марнували час, пам'ятаю їх завжди в роботі”. І дітей вони залучали до праці, навчали старанності та сумлінності. У 1926 - 1933 роках В. О. Сухомлинський навчався у Василівській семирічній школі, де був одним з кращих учнів. Вчився добре, старанно, любив читати, гарно малював. Щоб зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами ходили на Новий рік посівати та щедрувати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садку, який діяв в колгоспі на період літніх канікул йому доручали бути помічником вихователя. Він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри. Тому і вибір професії був не випадковий.
**************
Дивіться також :
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.
**************
Короткі оповідання та казочки Василя Сухомлинського для дітей, що складають збірку "Хліб, труд і пісня":
"А пісня жива",
"Батьків олівець",
"Безсмертна мати",
"Безсмертник",
"Бо сонце - єдине",
"Борисова шпаківня",
"Важлива звістка",
"Відломлена гілка",
"Візьми ще одну квітку...",
"Вічний блукалець",
"Дерево для невідомого друга",
"Дівчинка й Ромашка",
"Дуб на дорозі",
"Зозулина журба",
"Іванова хата горить",
"Камінь на межі",
"Кожна людина повинна",
"Колиска ",
"Купа сміття",
"Лижі й ковзани",
"Любий синок",
"Маленька лопатка",
"Матвіїв дуб",
"Материнське щастя",
"Не варіть курчат",
"Несміливий хлопчик",
"Нові штани",
"Огірки навколо колодязя",
"П’ять дубів",
"Поздоровляємо",
"Про що думала Марійка",
"Спляча Книга",
"Суниці для Наталі ",
"Сяйна Вершина і Кам’яниста Стежка",
"Хліб, Труд і Пісня",
"Хто найкращий майстер на землі",
"Чекає своєї години",
"Чи винен м’яч?",
"Чи можна перехитрити сонечко",
"Чи настане ранок",
"Чого заплакав Мишко",
"Чого мати хвалить Миколу?",
"Чотири аркуші золотого паперу",
"Щоб ти став кращий...",
"Я хочу сказати своє слово...",
"Яблуко в осінньому саду",
"Як Наталочка в Лисиці купила хитринку",
"Як Федько робив уроки".
"Батьків олівець",
"Безсмертна мати",
"Безсмертник",
"Бо сонце - єдине",
"Борисова шпаківня",
"Важлива звістка",
"Відломлена гілка",
"Візьми ще одну квітку...",
"Вічний блукалець",
"Дерево для невідомого друга",
"Дівчинка й Ромашка",
"Дуб на дорозі",
"Зозулина журба",
"Іванова хата горить",
"Камінь на межі",
"Кожна людина повинна",
"Колиска ",
"Купа сміття",
"Лижі й ковзани",
"Любий синок",
"Маленька лопатка",
"Матвіїв дуб",
"Материнське щастя",
"Не варіть курчат",
"Несміливий хлопчик",
"Нові штани",
"Огірки навколо колодязя",
"П’ять дубів",
"Поздоровляємо",
"Про що думала Марійка",
"Спляча Книга",
"Суниці для Наталі ",
"Сяйна Вершина і Кам’яниста Стежка",
"Хліб, Труд і Пісня",
"Хто найкращий майстер на землі",
"Чекає своєї години",
"Чи винен м’яч?",
"Чи можна перехитрити сонечко",
"Чи настане ранок",
"Чого заплакав Мишко",
"Чого мати хвалить Миколу?",
"Чотири аркуші золотого паперу",
"Щоб ти став кращий...",
"Я хочу сказати своє слово...",
"Яблуко в осінньому саду",
"Як Наталочка в Лисиці купила хитринку",
"Як Федько робив уроки".
Оповідання та казки Василя Сухомлинського зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав":
"А хто ж вам казку розповідає, бабусю?","Аби швидше почути дзвоник",
"Біда заставляє вчитись",
"Вогник у вікні",
"Дивний мисливець",
"Доброго Вам здоров’я, дідусю!",
"Завтра я вилізу на найвище дерево",
"Їжак і місяць",
"Кмітливий скляр",
"Коли заснуть зорі",
"Комірчина для дідуся",
"Конвалія в саду",
"Корисний чи шкідливий?",
"Кустар і Різець",
"Кущ вовчих ягід",
"Лисиччук-першокласник",
"Любий синок",
"Найгарніша мама",
"Не видно, бо ніч",
"Пекучий сонячний зайчик",
"Перший день",
"Поле і Луки",
"Прийшла мама",
"Сидить Юрко на санчатах...",
"Смітник",
"Соловей і Жук",
"Сорока-білобока",
"Спіть, мамо, спіть...",
"Старий пень",
"Суперечка двох книг",
"Сьома дочка",
"Тетянка усміхається",
"Тихо, бабуся відпочиває",
"Хто ж муруватиме печі?",
"Чого мама тепер плаче?",
"Чого синичка плаче?",
"Чого ти, Юрцю, плачеш?",
"Чому сьогодні черствий хліб?",
"Чорні руки",
"Що найтяжче журавлям",
"Щоб кіт мишку не впіймав",
"Щоб не наколовся",
"Як визволити джмеля?",
"Як Джміль нагодував Бджолу",
"Як Дівчинка образила Букваря",
"Як їжачок піч змурував",
"Як Метелик напився березового соку",
"Як Ніна не злякалась гусака",
"Як носили півника продавати",
"Як Ріка розгнівалась на Дощик?",
"Ялинка для горобчиків",
"Ярок через дорогу".
Це збірка мудрих і повчальних казок, оповідань, притч, новел, написаних для дітей і дорослих великим українським педагогом і письменником Василем Сухомлинським. Кожна казка, кожне оповідання розповідають читачам про неповторну красу природи, магічну силу доброти і чуйності у взаєминах між людьми, пробуджують у нас бажання захистити слабшого, допомогти старшим.
Читайте оповідання та казки Василя Сухомлинського зі збірки "Куди поспішали мурашки":
"Акація і Бджола",
"Бабусин борщ",
"Бабуся і Петрик",
"Бабуся Мотря й Андрійко",
"Білка і Добра Людина",
"Важко бути людиною",
"Верба над ставом",
"Веселка в камінчикові",
"Вогнегривий коник",
"Гудуть, а меду не приносять",
"Джміль і Лілова Китиця",
"Дід Осінник",
"Дуб під вікном",
"Дуб-пастух",
"Жайворонок і Сонце",
"Зелене та рум’яне яблучка",
"Золотокоса",
"Котик і їжачок",
"Куди поспішали мурашки",
"Лисиччині ліхтарики",
"Лялька під дощем",
"Мама не любить смажених грибів",
"Матері ніколи...",
"Мати — єдина",
"Мокра і суха сорочки",
"Молоко ж чисте",
"Навіщо півневі гребінець",
"Найледачіший у світі Кіт",
"Народження егоїста",
"Ніч і біла сорочка",
"Перепел і Кулик",
"Перестелимо постіль дідусеві",
"Перший страх курчатка",
"Півень проса накосив",
"Покинуте кошеня",
"Права й ліва рука",
"Правда буває гірша за неправду",
"Пролісок і жайворонок",
"Пшеничний Жайворонок",
"Сніжинка й Сонце",
"Соловейкове гніздо",
"Соромно перед соловейком",
"Сухар і Хліб",
"Та й поклала кладочку",
"Хлопчик і лопух",
"Хто розмалював півника",
"Це, сину, моє поле...",
"Що краще?",
"Як Бджола стала золота",
"Як вівчар білої вовни настриг",
"Як діти раділи, а Ялинка плакала",
"Як Кіт рибу ловив",
"Як Микита став працьовитий",
"Як Павучиха продавала павутиння",
"Яке щастя?".
"Бабусин борщ",
"Бабуся і Петрик",
"Бабуся Мотря й Андрійко",
"Білка і Добра Людина",
"Важко бути людиною",
"Верба над ставом",
"Веселка в камінчикові",
"Вогнегривий коник",
"Гудуть, а меду не приносять",
"Джміль і Лілова Китиця",
"Дід Осінник",
"Дуб під вікном",
"Дуб-пастух",
"Жайворонок і Сонце",
"Зелене та рум’яне яблучка",
"Золотокоса",
"Котик і їжачок",
"Куди поспішали мурашки",
"Лисиччині ліхтарики",
"Лялька під дощем",
"Мама не любить смажених грибів",
"Матері ніколи...",
"Мати — єдина",
"Мокра і суха сорочки",
"Молоко ж чисте",
"Навіщо півневі гребінець",
"Найледачіший у світі Кіт",
"Народження егоїста",
"Ніч і біла сорочка",
"Перепел і Кулик",
"Перестелимо постіль дідусеві",
"Перший страх курчатка",
"Півень проса накосив",
"Покинуте кошеня",
"Права й ліва рука",
"Правда буває гірша за неправду",
"Пролісок і жайворонок",
"Пшеничний Жайворонок",
"Сніжинка й Сонце",
"Соловейкове гніздо",
"Соромно перед соловейком",
"Сухар і Хліб",
"Та й поклала кладочку",
"Хлопчик і лопух",
"Хто розмалював півника",
"Це, сину, моє поле...",
"Що краще?",
"Як Бджола стала золота",
"Як вівчар білої вовни настриг",
"Як діти раділи, а Ялинка плакала",
"Як Кіт рибу ловив",
"Як Микита став працьовитий",
"Як Павучиха продавала павутиння",
"Яке щастя?".
"
"На дереві сиділа білочка. Вона їла горіх. Смачний, бо аж очі заплющила. Крихітка горішка впала на землю. За нею друга, третя. Багато крихіток впало на землю. А стежечкою між травою бігла Мурашка. Поспішала по їжу маленьким мурашенятам. Вона прямувала на баштан: чула, що там є багато солодких крихіток кавуна. Раптом чує - падають з дерева крихітки горішка. Попробувала Мурашка - горішок запашний і смачний...." (Василь Сухомлинський)
"Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітрець з яру повіває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить: "Місяцю, любий, погрій мене своїми променями, бо довго ще Сонечка чекати..." (Василь Сухомлинський)
"У темному лісі, в глибокому яру спали два вітри. Ласкавий Вітер — хлопець з синіми очима. А холодний Вітрюга — дід з колючою бородою. Прийшла зима. Сонечко не могло піднятися високо над землею. Білі сніги вкрили поле. Зашуміли тривожно верховіття дерев. Прокинувся в глибокому яру холодний Вітрюга..." (Василь Сухомлинський)"Уздовж алеї парку біг хлопчик. Був ясний весняний день, на деревах співали пташки, серед квітів літали барвисті метелики. Хлопчикові було весело. Він біг, розмахуючи руками. Уздовж алеї росли маленькі липки, їх недавно посадили. На гілочках зеленіли ніжні пахучі листочки. Хлопчик зривав їх і кидав собі під ноги. Потішався. От зупинився біля однієї липи. Та не листочок відірвав, а цілу гілочку відчахнув. Гілочка впала додолу. Хлопчик на хвильку зупинився, глянув на тремтячі листочки. Глянув і на липку. З північного боку зяяла ранка... Хлопчикові стало жалко липки, та жалість у його серці жила недовго. Бо надворі був такий радісний сонячний день... Хлопчик переступив гілочку й побіг далі. Минуло багато-багато літ. Хлопчик виріс, став дорослий. І діти його повиростали..." (Василь Сухомлинський)
"Шла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурями. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече..." (Василь Сухомлинський)
"У старого селянина тяжко захворів єдинпи син Михайлик. Батько й мати дуже любили малого, їхні серця стискалися від болю при гадці, що той може померти. Що ж тоді робитимуть? Другий син у них не народиться, бо вони вже старі. Два старші сини загинули на фронті. Михайлик же — їхня єдина втіха. Хлопчик лежав біля вікна й важко дихав. Лікар тихо сказав: - У нього хворе серце. Ліки безсилі..." (Василь Сухомлинський)
"Мені було тоді, мабуть, років три чи чотири. Повела мене мама в лікарню - якийсь укол зробити. Прийшли ми до великого білого будинку. Все в ньому біле - i стіни, й двері. Покликали нас iз мамою в маленьку кімнату. Сидить там біля столу лікар..." (Василь Сухомлинський)
"У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дівчинку, що сиділа в саду й слухала його пісню. А коло Соловейка літав великий рогатк й Жук. Він літав і гудів. Соловей припинив свою пісню та й каже: "Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було..."" (Василь Сухомлинмький)
"Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала: "А ми ж не подякували жінці за воду." Діти зупинилися. Справді, забули подякувати..." (Василь Сухомлинський)
"Біля школи живе старий чоловік, дід Іван. Немає в нього нікого ні рідних, ні знайомих. Було два сини — й ті загинули на фронті. А дружина померла недавно. Щодня приходить дід Іван до школи по воду. "У шкільному колодязі дуже смачна вода," — каже він сусідам. Як тільки дідусь підходить до колодязя, до нього підбігають діти..." (Василь Сухомлинський)
"Весною ми пішли до лісу. Зійшло сонце, подихнув легенький вітерець, і всі дерева в лісі заспівали. Кожне співало свою пісню. Береза співала ніжну пісню. Слухаючи цю пісню, хотілось підійти до білокорої красуні й обняти її. Дуб співав мужню пісню. Коли ми слухали пісню дуба, нам хотілось бути сильними, відважними..." (Василь Сухомлинський)
"У класі тихо… Третьокласники самостійно розв’язують задачу. Марія Миколаївна підійшла до Зіни. Дивним здалося їй, чому це дівчина заглядає собі за пазуху, щось ніби перекладає там з місця на місце. Учителька аж зворушилася, як на неї глянуло маленьке-маленьке кошеня. Визирнуло, побачило вчительку й заховалося..." (Василь Сухомлинський)
"Уночі була хурделиця. Намело кучугури снігу. Рано-вранці у школу йшло троє дітей — Юрко, Михайлик і Ніна. Всюди коло хат з'явилися люди. Відкидали лопатами сніг, прокладали доріжки. Ось хатина бабусі Марії. Вона живе одна-однісінька. Зупинились діти біля бабусиного двору. Нікого не видно..." (
Василь Сухомлинський)
"Був травневий сонячний ранок. На зелених луках, що починалися зараз же за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок. Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку. Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи. Коли це дівчинка побачила діда..." (Василь Сухомлинський)
"Миколка прийшов сьогодні до школи дуже рано. На лавці під високою тополею сиділо двоє дівчаток. Вони дивилися на дерево. Щось зацікавило їх там. В очах дівчаток хлопчик помітив тривогу. Коли це знялася пташка, забилася, запищала тривожно. І тої ж миті перед лавкою щось упало. Миколка зрозумів: пташеня випало з гнізда, а мати його тепер у розпачі...." (Василь Сухомлинський)
"Микола й Роман сидять за однією партою. У Миколи за письмові роботи завжди п’ятірки, інколи четвірка. А в Романа — самі трійки. Ось і сьогодні роздала вчителька зошити з тим диктантом, що вчора писали. У Миколи п’ятірка, а в Романа ніякої оцінки, бо забагато помилок. Написала вчителька: “Треба краще працювати”. Засумував Роман..."(Василь Сухомлинський)
"Павлик був стурбований. Дома він сидів над задачею й не міг розв’язати. Тож до школи Павлик прийшов зарано, щоб у когось її списати. Бо працювати сам не любив. Ось прийшла Зіна. Вона добре вміла розв’язувати задачі. Павлик й питає..."(Василь Сухомлинський)
"Коли синові виповнилось дванадцять літ, батько дав йому нову лопату й сказав: "Іди, сину, в поле, відмір ділянку сто кроків уздовж, сто впоперек і скопай." Пішов син у поле, відміряв ділянку й копає. А копати він ще не вмів. Важко було попервах, поки руку набив та й до лопати приловчився. Наприкінці робота ішла все краще й краще..." (Василь Сухомлинський)
"Учитель питає: "Бачите, діти, ось цей спалений сонцем пустир у долині?" "Бачимо", — відповідають діти. "Тож послухайте бувальщину. Ось тут, на місці цього пустиря, багато років тому був глибокий ставок, аж до села, що розкинулось ген під горою. Можна було випливти човном на середину й веслувати аж до он тих дубів, їх тоді там багато було, а тепер три лишилося, та й ті всихають... На березі верби росли. У лісі водились білки. То старовинне козацьке село. Викопали тут ставок запорожці після битви під Жовтими Водами. І поселились на його березі..." (Василь Сухомлинський)
"Тихий осінній день. У яблуневому саду літають джмелі. Ось вони помітили яблуко, що впало з дерева і лежить на землі. З яблука тече солодкий сік. Обліпили яблуко джмелі. Зайшло сонце. А в саду пахнуть яблука, нагріті сонцем..." (Василь Сухомлинський)
"Катерина Іванівна повела своїх першачків у поле. Був тихий ранок ранньої осені. Далеко в небі летів ключ перелітних птахів. Вони тихо курликали, і від того в степу було сумно. Катерина Іванівна сказала дітям: "Сьогодні ми будемо складати твір про осінь, небо, про перелітних птахів. Кожен із вас нехай скаже, яке зараз небо..."" (Василь Сухомлинський)
"Другий клас розв’язував задачу. Тридцять п’ять учнів схилились над зошитами. Коли це у двері хтось тихо постукав. "Будь ласка, відчини двері й подивись, хто там стукає", - мовить учитель. Чорноокий хлопчик, що сидів за першою партою, живенько відчинив двері. До класу зайшов директор школи з маленькою дівчинкою. Тридцять п’ять пар очей впилися в незнайому дівчинку. Вона була горбатенька...." (Василь Сухомлинський)
"Ростуть над ставком дві берези. Стрункі, високі, білокорі. Опустили берези зелені коси. Віє вітер, розчісує їх. Тихо шелестять листям берези. То вони про щось розмовляють. Однієї ночі стало холодно. На траві заблищали білі кристалики льоду. Прийшла до беріз осінь. Принесла їм золотисті стрічки..."(Василь Сухомлинський)
"Сергійків старший брат Максим пішов служити в армії. Надіслав брат додому листа. Пише, що служить далеко-далеко, біля самого моря. А там усе не таке, як удома: скрізь каміння, і море безкрає, суворе... «Сергійку,- пише брат.- Піди в поле, зірви колосок пшениці, поклади в конверт і надішли мені»..." (Василь Сухомлинський)
"У Ніни велика сім’я: мати, батько, два брати, дві сестри й бабуся. Ніна найменша: їй восьмий рік. Бабуся - найстарша: їй вісімдесят два роки. У бабусі тремтять руки. Несе ложку бабуся - ложка дрижить, крапельки падають на стіл. Скоро день народження Ніни. Мама сказала, що на її іменини у них буде святковий обід. На обід Ніна хай запросить подруг. Ось і настав цей день...." (Василь Сухомлинський)
"У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю! Ото, мабуть, булькне дуже!» Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі...." (Василь Сухомлинський)
"Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ. Блиснула блискавка, на мить стало ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? - на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя. Вона забула Зою на лавці..." (Василь Сухомлинський)
"Вдень почав танути сніг, капали краплі з дахів. А вночі знову підмерзло. Вийшов з хати Юрко і побачив велику крижану бурульку. Вона звисала з даху. Зійшло сонце, і бурулька заблищала різнобарвними вогниками..." (Василь Сухомлинський)
"Наближався Новий рік. Поїхали люди до лісу, зрубали струнку Ялинку. Привезли її у велику світлу кімнату. Поставили посередині, прикрасами та цукерками прибрали. Бігають діти навколо Ялинки, милуються, пісні співають. Радісно дітям. А Ялинці страшно й сумно. Бо немає ні лісу темного, ні зайчика сірого, ні неба синього, ні місяця ясного. Бо в ногах у неї не снігова ковдра, а папірці барвисті всякі. Заплакала з туги Ялинка, та ніхто й не помітив гіркої сльози, що впала з гілки на підлогу. Одна тільки дівчинка синьоока помітила, зітхнула й тихо прошепотіла: "Ялинка плаче..."" (Василь Сухомлинський)
"Вузенькою стежкою ішли два подорожні. По один бік - хлюпотіли хвилі синього моря, по другий - стояли сиві гори. Ішли подорожні вже давно. Вони шукали Красу. Один із них - Людина з Гарячим Серцем, другий - Людина з Холодним Серцем. Людина з Гарячим Серцем глянула на море - і очі її стали захоплені й ласкаві..." (Василь Сухомлинський)
"Є в сухому степу колодязь. Біля колодязя - хатка. В ній живуть дідусь із внуком. Біля колодязя на довгій вірьовці відро. Ідуть подорожні, заїзджають до колодязя, п'ють воду, дякують дідусеві. Стерлась вірьовка, перервалась, упало відро в глибокий колодязь. Немає в дідуся другого відра. Нічим води витягти, щоб попити. День не п' ють води дідусь із онуком, два дні не п' ють. Мучаться від спраги...." (Василь Сухомлинський)
"Настала холодна зима. Запорошило снігом сад. Літають над білим килимом пташки, тривожно пищать, бо нічого їсти. Зробили третьокласники годівницю. Щодня приносять корм — смажене конопляне сім'я, гарбузове та соняшникове насіння. А синичкам — шматочки сальця в сіточках, щоб ворона не вкрала. Завтра неділя. Приносити корм до годівниці випала черга Сергійкові. Він із вечора приготував шматочок сальця, загорнув його в сіточку. У маленький мішечок насипав гарбузового насіння..." (Василь Сухомлинський)
"Це було темного зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим. Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі в глибокому небі. Раптом з півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами. Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю. Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу. Я прислухаюсь до тихого снігопаду і чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок. Що воно дзвенить? Іду, прислухаюся..." (Василь Сухомлинський)
"Мати послала Олега й Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе. Зраділи близнята: давно не були в дідуся. "У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо",— думають хлопці. Принесли дідусеві нову вишиванку, що мати передала. Подякував дідусь і каже: "Ідіть, діти, в садок, їжте яблука...""
(Василь Сухомлинський)
"Величезний красивий метелик сів на червону квітку канни. Махаон. Сів і ворушить крильми. До Махаона підкрався хлопчик і спіймав його. Тріпочеться метелик, а вирватися не може. Хлопчик приколов його великою шпилькою до аркуша паперу. Крильця метелика й зів'яли. .." (Василь Сухомлинський)
"Одного дня в дитячий садок привели двох новачків - п'ятирічних хлопчиків Толю й Колю. Їх привели мами. Хлопчики познайомились. Толя запитує Колю: - Де працює твоя мама?.." (Василь Сухомлинський)
"У садку росте стара вишня. Маленький хлопчик Олесь побачив недалеко від неї маленьку вишеньку та й питає дідуся: — Дідусю, де взялася ця маленька вишенька? — З кісточки виросла, — відповів дідусь..." (Василь Сухомлинський)
"Маленькій Яринці треба рано-рано вставати, до дитячого садка йти. А не хочеться, ой, як не хочеться! Увечері й питає Яринка дідуся:
— І чого це я рано ніяк не прокинуся? — Це подушка в тебе ледача..." (Василь Сухомлинський)
"Мишкові купили велосипед. А живе він поруч зі школою. Між садибою його батьків і шкільною садибою - сад, так що й їхати ніде. Мишко привів свого велосипеда, мов коня на вуздечці. Хлопці оточили Мишка. Обмацували колеса, педалі, руль. Велосипед всім подобався. Діти заздрили Мишкові..."
(Василь Сухомлинський)
"У третьому класі вчиться маленька дівчинка Наталя. Вона довго хворіла. Повернулась до школи бліда, швидко втомлювалась. Андрійко розповів своїй мамі про Наталю. Мама сказала:
- Цій дівчинці треба їсти мед і суниці. Тоді вона стане бадьорою, червонощокою... "
(Василь Сухомлинський)
"У одного батька троє синів - маленьких хлоп'ят. Ввечері батько питає хлопчиків:
— Розкажіть, як ви сьогодні прожили день...."(Василь Сухомлинський)
"Андрійко і Ніна, школярі-першокласники, поверталися з школи. На шляху був ярок. Припекло сонце, розтанув сніг, ярком потекла вода. Шумить бурхливий потік. Стоять перед потоком Андрійко і Ніна. Андрійко швидко перебрів через потік, став на протилежному березі. Подивився хлопчик на Ніну, й соромно йому стало...."(Василь Сухомлинський)
"Під гіллястою липою сидів Старий Учитель, записував до школи дітей. На зеленій галявинці було тихо. Новачки ніяковіли, чувся стриманий шепіт батьків. До вчителя підійшов сивий дідусь. Учитель пильно подивився на дідуся, заплющився на мить і знову глянув йому в вічі. Він пізнав свого першого учня..." (Василь Сухомлинський)
"Був холодний січневий ранок. Зривалися сніжинки. З півночі віяв холодний, пронизливий вітер. Ми прийшли до школи на світанку. В класі було тепло. Ми роззулися й гріли ноги біля грубки. Задзвонив дзвоник. Ми сіли на місця. Минула хвилина, друга. Вчителя не було. Ми послали Ніну - вона в класі старостою: піди в учительську, дізнайся, чому немає вчителя..." (Василь Сухомлинський)
"Маленький Михайлик побачив у косі матері три сиві волосинки. - Мамо, у Вашій косі три сиві волосинки, - сказав Михайлик. Мама усміхнулась і нічого не сказала. Через кілька днів Михайлик побачив у материній косі чотири сиві волосинки..." (Василь Сухомлинський)
"Майстер працював Різцем по дереву - вирізував Троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. У руках Майстра він був слухняним і вправним. Не закінчивши роботу, Майстер кудись пішов, і Різець залишився на столі. В майстерню зазирнув Ремісник. Бачить лежить блискучий ножик. А поряд - незакінчена Троянда. Взяв Ремісник Різець і хоче вирізати пелюстки Троянди. Але нічого в нього не виходить. Крише Різець Троянду, псує роботу Майстра..." (Василь Сухомлинський)
"Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати. Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчатка вже пообідали, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав. Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда боялись поворухнутись. Соловейко перестав співати..." (Василь Сухомлинський)
"Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі. Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу..." (Василь Сухомлинський)
"Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць. Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною почали говорити, як вони скучали за матір’ю..." (Василь Сухомлинський)
"Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі.
Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала: - Не заважай мені слухати, як хлюпають хвилі. Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець..." (Василь Сухомлинський)
"Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", - думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів..." (Василь Сухомлинський)
Я порекомендую будь-кого, хто шукає кредит для бізнесу, містеру Бенджаміну, який допоміг мені позику на чотири мільйони доларів США для запуску мого бізнесу, і це було швидко. При отриманні позики у них було дивно, наскільки легко їм було працювати. безпечний. Це, безумовно, був позитивним досвідом. Уникайте сюди шахраїв і зв’яжіться з містером Бенджаміном Он. 247officedept@gmail.com. WhatsApp ... + 19893943740. якщо ви шукаєте кредит для бізнесу.
ВідповістиВидалити